Глобальне старіння населення змінює логіку інвестування у акції та облігації? Пенсійні фонди прискорено накопичують "рахунок довголіття", значний обсяг довгострокового капіталу направляється на акції, облігації та приватні інвестиції

Згідно з інформацією додатку Zhihui Caijing, оскільки пенсійні системи по всьому світу змушені забезпечувати виплати протягом дедалі тривалішого періоду, а кількість платників внесків, які підтримують ці виплати, постійно зменшується, це змушує пенсійну систему перерозподіляти відповідальність між урядом, роботодавцями та особами та коригувати структуру інвестиційного портфеля. Тобто, у міру того, як глобальне старіння населення поглиблюється, терміни пенсійних виплат подовжуються, а співвідношення працюючих і пенсіонерів продовжує знижуватись, зростає фінансовий тиск на збір коштів і тривалий виплатний тягар пенсійної системи, що підштовхує пенсійні фонди до переоцінки інвестиційної доходності, рівня прийнятого ризику й ліквідності, водночас уряди повинні шляхом вдосконалення пенсійного законодавства, політики щодо імміграції та підвищення продуктивності забезпечити довгострокову стійкість пенсійних систем.

За даними оприлюдненого 20 жовтня Індексу глобальних пенсій Marsh CFA Institute 2026 року, з 55 охоплених систем 43 функціонують на ринках, де коефіцієнт народжуваності нижчий за рівень простого відтворення покоління у 2,1, а 23 мають рівень нижче 1,5; очікувана залишкова тривалість життя осіб віком 65+, у розвинених регіонах, зросла на 50,9% порівняно з 1950 роком і складає близько 20 років. Для ринків капіталу це означає, що глобальні пенсійні системи мають одночасно вирішувати два питання: чи достатньо довгострокових активів для покриття дедалі більш тривалих пенсійних виплат і чи буде поточна готівка достатньою для своєчасних виплат пільг.

Від пенсійного забезпечення до інвестиційного ризику: світові пенсійні фонди стикаються з кризою старіння населення

У зв'язку з підвищенням тривалості життя та зниженням народжуваності, глобальні пенсійні системи стикаються з демографічною кризою, тиск на пенсійні виплати може неухильно зростати, а здатність забезпечувати виплати майбутнім поколінням також викликає сумніви.

Пенсійні плани зазвичай поділяють на два типи: із фіксованими виплатами (defined benefit, DB), які гарантують заздалегідь визначений рівень доходу пенсіонерам; та із фіксованими внесками (defined contribution, DC), де розмір виплат залежить від накопичених заощаджень і інвестиційної доходності.

Старіння населення створює різні виклики для обох типів систем: із подовженням життя пенсіонерів DB-плани стикаються зі зростанням зобов’язань; учасники DC-планів ризикують вичерпати накопичення за життя, і тому саме результативність інвестування фонду перебуває під ще більшим тиском.

Виконавчий директор Міжнародного центру пенсійного менеджменту Себастьян Бетмір зазначив, що ця проблема є “дуже серйозною і з часом лише посилюється”. За його словами, окремі пенсіонери вже отримують пенсію майже півстоліття, досягаючи віку 107-108 років.

“Чим більшою є тривалість життя, тим довше пенсійний фонд змушений виплачувати пенсію, що одразу ж збільшує додаткові зобов’язання”, — сказав він в інтерв’ю ЗМІ. “Уявіть, який це тягар для наступного покоління... Це — справжня бомба уповільненої дії.”

Звіт Індексу глобальних пенсій Marsh CFA Institute (MCGPI), оприлюднений минулого вівторка, демонструє масштаб цієї проблеми. З 55 охоплених індексом пенсійних систем 43 функціонують на ринках із народжуваністю нижче 2,1 дитини на одну жінку, а 23 — менше 1,5.

Водночас, у розвинених регіонах очікувана залишкова тривалість життя осіб від 65 років із 1950 року зросла на 50,9% і сягає близько 20 років, що означає значно більший період виплат. Кількість потенційного працездатного населення, здатного підтримати літніх людей, очікувано, також різко скоротиться.

Звіт MCGPI підкреслює: “У міру постійного зниження співвідношення працюючих і пенсіонерів і пенсійне, і соціальне забезпечення літніх людей стають більш критичними у питаннях фінансування. Окрім окремих винятків, стійких систем практично немає”.

Для пенсійних систем із розподілом поточних надходжень (pay-as-you-go) ця проблема особливо гостра. Такі системи використовують внески сьогоднішніх працюючих для виплати пенсій нинішнім пенсіонерам, отже, вони вкрай чутливі до скорочення робочої сили.

У США ці проблеми вже проявилися. За останніми звітами довірених осіб, фонд пенсій та допомог для мільйонів американців, Old-Age and Survivors Insurance Trust Fund, вичерпає резерви орієнтовно у четвертому кварталі 2032 року.

Фонди із повним накопиченням також не залишаються осторонь. У таких системах внески працівників і роботодавців інвестуються для забезпечення майбутніх виплат.

MCGPI попереджає: зі збільшенням кількості пенсіонерів, які вже отримують виплати, деякі фонди можуть стикнутися із перевищенням виплат над новими внесками — і змушені будуть переглядати інвестиційну стратегію й вимоги до ліквідності.

“У майбутньому витрати на виплати пенсій перевищать надходження у вигляді внесків або страхових премій... Такий фінансовий тиск лише посилюватиметься”, — йдеться у звіті.

Демографічний тиск трансформує підходи пенсійних фондів до інвестування: окремі фонди готові йти на більші ризики, аби отримати необхідну для зростаючих виплат дохідність.

У багатьох фондів, що досягли зрілості, вже сьогодні виплати перевищують суму надходжень, через що фінансова стійкість дедалі більше залежить від інвестиційних прибутків і накопичених активів.

Згідно зі звітом Управління пруденційного нагляду Австралії за 2025 рік, приблизно третина австралійських пенсійних фондів у трирічний період мала негативний природний грошовий потік, тобто сума виплат перевищувала доходи.

На думку експертів, тиск на підвищення прибутку підштовхує окремі фонди до більш ризикованих і складних інвестиційних інструментів, включаючи private equity, інфраструктуру та приватне кредитування.

У коментарі для ЗМІ Бетмір зазначив: “Ви можете намагатися отримати вищу інвестиційну віддачу, але за це доведеться заплатити підвищеним рівнем ризику.”

Заступник директора Центру досліджень пенсій Boston College з питань штатних і місцевих пенсій Жан-П’єр Обрі додав, що пенсійні фонди справді все більше схиляються до ризикових інвестицій, але ступінь такої трансформації суттєво відрізняється залежно від ринку.

В інтерв’ю ЗМІ Обрі сказав: “Я вважаю, що всі намагаються хоч трохи підвищити рівень прийнятного ризику — в межах своїх можливостей. Зі зміною демографії витрати зростають”.

Як приклад, він навів державні та муніципальні пенсійні фонди США, які інвестують у облігації лише близько 20% своїх активів, а більша частина припадає на акції та private equity.

За його словами, така структура значно підвищує інвестиційний ризик у порівнянні з аналогічними фондами Європи чи Канади.

Втім, не всі пенсійні менеджери впевнені, що старіння населення вимагає підвищення ризиковості портфеля.

Директор Hostplus, одного з найбільших пенсійних фондів Австралії, Девід Елліас, вважає, що зміна демографії — лише один із багатьох чинників, які впливають на інвестування.

Він наголошує на тому, що важливо зберігати диверсифікований портфель за класами активів, регіонами та галузями, водночас стежити, щоб потенційний прибуток урівноважував ризик.

Елліас також зазначив, що уряди можуть пом’якшити наслідки старіння населення за допомогою імміграційної політики, технологічного прогресу тощо, а сама трансформація демографії може створити нові інвестиційні можливості.

Він підкреслив: “Я не недооцінюю здатності уряду проявити неймовірну креативність у розв’язанні подібних проблем. Однак поза сумнівом — їм потрібно понад усе впоратися з цими викликами.”

Прагнення до високоліквідних інвестицій: чи неминуча диференціація у структурі пенсійних активів?

Залежність пенсій від ринкової дохідності вже відображена у структурі активів. За даними Public Plans Database, у 2025 році американські державні/місцеві пенсійні фонди мають 42,2% в акціях, 21% у фіксованому доході, 13,9% у private equity та 9% у нерухомості.

Австралійський регулятор з’ясував, що близько третини пенсійних фондів мають негативний показник природного грошового потоку за три роки, тобто внески недостатні для покриття виплат. Цей показник не враховує інвестдоходи, тож негативне значення саме по собі не означає збитків або неплатоспроможності, але це підвищує вимоги до грошових доходів з інвестицій і ліквідності активів.

Звідси два підходи до інвестування: частина фондів шукає вищу дохідність через private equity, інфраструктуру й приватні кредити; інші, з великою часткою пенсіонерів, змушені знижувати ризик та збільшувати частку ліквідних активів для виплат. Індекс глобальних пенсій також наголошує, що старіння учасників може підштовхнути фонди до поступового скорочення "зростаючих" активів. Інвестування тут означає, що довгострокові очікувані доходи мають співпадати з реальним надходженням коштів: якщо екзит із private equity затягується чи надходження по кредитах сповільнюються, а пенсії треба виплачувати й далі, фонд може бути змушений розпродавати ліквідні активи в часи спаду — підриваючи майбутню дохідність.

Ці зміни впливають і на ринок облігацій. Раніше Центральний банк Нідерландів оцінював, що трансформація пенсійної системи призведе до скорочення тримання держоблігацій із терміном від 25 років і довгострокових свопів у вітчизняних фондах на суму 100–150 млрд євро: молодші учасники підвищують частку в “зростаючих” активах, тоді як старші досі орієнтуються на стабільний дохід, але з меншим строком інвестування. Тому нові інвестиційні можливості, спричинені старінням пенсіонерів, потребують конкретного врахування тривалості облігацій, кредитної якості та відповідності грошового потоку. На даний момент, отже, не можна однозначно стверджувати, що всі довгі облігації виграють, чи що всі ризикові активи отримають приплив нового капіталу.